Сонет о вечности
Вот выросла ещё могила чья-то...
О дне, когда зароет нас лопата,
Здесь ни один не ведает пророк.
От смерти убежать никто не смог,
Пред ней одной бессильны горы злата,
И для неё, врага и супостата,
Раскрыта дверь и в праздничный чертог.
Пусть человек, не зная зол и бед,
Забыл, что всех подстерегает горе, -
Ликует он, теперь его расцвет,
Он жизнью упивается, но вскоре,
В тоске предсмертной, саваном одет, -
Он с ужасом поймёт: "Memento mori!"
Свидетельство о публикации №118031402919
Ось і знову з'явився на вашій сторіночці чудовий сонет!
На жаль, таке життя земне! Колись воно закінчиться і в цьому, на мою думку, постаЄ найвища справедливість. Не відкУпиться ніхто, ані грошима, ані славою чи досягнутими висотами у суспільстві. Це невідворотність, до якої треба ставитись філософськи.
На цю тему у мене є вірш, будь-ласка, до вашої уваги:
Він прИйде — невблаганний час останній,
Прокреслить дно Небес метеорит,
Скорботним тихим подихом прощальним
Душа у вічний Ирій відлетить.
Легким ефіром в Небеса полину,
Ввійду незримо в Лабіринт ЧасУ,
Усе, набуте за життя людини,
Як звіт, у сповідь Богу принесу.
Напевне, в Потойбічності незнаній
Спокійний Рай знайду для себе я.
Та в сивому космічному тумані
Ввижатиметься Матінка-Земля:
У діамантах рОсяних світанки,
Вечірні зорі, тихий плин ріки,
Над полем Місяць в срібному серпанку
І ніжний дотик вітру до щоки...
Усе, що промайнуло, як хвилина,
В тривогах, болях, радощах, труді.
Той шлях, що я пройти була повинна
Крізь терни до зірок, в земнім житті.
Що там, за обрієм?
Ніхто не знає.
Та вірю я у вічне Майбуття!
Радію дню, добро в душі плекАю
І вдячна Богу за своє життя.
(із збірочки поезій “Срібна місячна доріжка")
Будемо жити! Скільки Бог дасть... Я від щирого серця бажаю вам гарного самопочуття, творчої наснаги, душевного спокою і ще багато чудових віршів!
З найкращими і найщирішими побажаннями,
Людмила Киреева-Силенко 14.03.2018 16:17 Заявить о нарушении
С тёплышком,
Людмила Киреева-Силенко 14.03.2018 19:33 Заявить о нарушении