Президент 2019

Президент України 2019

Дивлячись телевізор, а також переглядаючи сторінки численних соціальних мереж, мимоволі приходиться констатувати, що передвиборна президентська кампанія 2019 розпочалася задовго до оголошення про її офіційний старт. Як би там не було, але від того, хто буде наступним Президентом України в значній (якщо не вирішальній) мірі залежить – буде наша країна й надалі сповзати у прірву чи з’явиться перспектива на подолання кризи.
Останнім часом слово „президент“ я свідомо пишу з малої літери, оскільки рука не повертається робити це відповідно до чинного законодавства і чим далі, тим більше (не повертається). В цьому плані тут я роблю певні виключення, оскільки ще остаточно не утратив надії на те, що на цю високу посаду таки буде обрана людина, яка відновить довіру народу до інституту „Президента“ і бажання писати це слово з великої літери.
Взятися за перо мене підштовхнула чергова полеміка із одним зі своїх товаришів в мережі „Фейсбук“ відносно майбутнього, за його визначенням, кандидата в Президенти України. Прізвища кандидата не називаю, щоб не робити йому зайвої реклами, але скажу лише, що не поділяю позицію товариша, незважаючи на його особисте знайомство з потенційним кандидатом та його позитивні характеристики.
Який Президент потрібен Україні, країні, що вийшла на перше місце в Європі за ступенем корупції і опустилась на самий низ за розмірами заробітної плати і пенсії?
Для мене очевидно, що в першу чергу це повинен бути патріот. Але не просто патріот, а патріот своєї батьківщини. І не просто патріот своєї батьківщини, а щоб тією батьківщиною була саме Україна! Хто може відповідати цим критеріям? Подумайте самі, але тут має значення все: і де народилася иа виросла ця людина, хто її батьки, чим вона займалася до цього, як себе поводила, в чому конкретно полягає її патріотизм і любов до своєї землі, до свого народу.
А ще для мене є очевидним, що після п’яти невдалих спроб шостим Президентом України повинен бути саме українець. І не формально, а по суті, по своєму духу, по своєму баченню шляхів розвитку нашої держави і ступеню його відданості інтересам українського народу.
Також не викликає сумніву і те, що у майбутнього Президента України не повинно бути конфлікту власних інтересів із державними, які можуть виникнути в зв’язку з обранням його на цю високу посаду, що, в свою чергу, дає майже необмежені потенційні можливості для зловживання владою. Іншими словами статки кандидата не повинні перевищувати певної розумної межі. Пам’ятаючи, що великі гроші отримати чесним шляхом вельми нелегко, а дуже великі – неможливо, і маючі сумний досвід п’яти попередників, гадаю, що ця межа може складати на загал не більше суми добутку між офіційною заробітною платою кандидата і фактично відпрацьованим ним часом (за мінусом накладних витрат – вартість їжі, одягу, комунальних послуг і т.п., якщо погашення цих витрат законодавчо не передбачено за рахунок держави).
Іншими словами на посаду Президента повинен бути обраний не бізнесмен (чи тим більше наступний барига), а державний менеджер, який має певний досвід такої роботи і до цього відверто не крав. Менеджер, ціллю якого буде не примножити свої статки за рахунок народу, купити іноземне громадянство собі і своїм нащадкам та в подальшому відлетіти в теплі краї, а організувати і наполегливо очолювати будівництво гідних умов проживання на рідній землі для всього українського народу, в т.ч. для своїх дітей, внуків і правнуків.
Безумовно, що з часом кожна людина в тій чи іншій мірі змінюється і далеко не завжди в кращу сторону. Від цього застрахованим не може бути ніхто. Президент – теж людина. Ступінь корупції в нашій державі один із найвищіх у світі. А тому вже зараз потрібно думати про систему стримань і противаг, яка б ефективно перешкоджала Президенту у відповідних випадках відійти від такого покликання, а тим більше піддатися спокусі використання державної влади у власних інтересах чи інтересах родичів або якихось наближених до нього осіб (любих друзів). Ця система противаг повинна бути формалізована у відповідні законодавчі акти, механізм функціонування яких має бути реальним.
Так, над цим потрібно працювати уже зараз, оскільки потім, як свідчить історія, буде пізно. Кожного разу перед президентськими і парламентськими виборами популісти від політики постійно б’ють себе в груди і кричать, наприклад, про відміну депутатської недоторканості. Однак, досягнувши мети, вони забувають майже про всі свої обіцянки і так триває уже четверть століття… Тому, на мій погляд, при визначенні зі своїми симпатіями щодо кандидата на посаду Президента України небайдужому до своєї долі і талану своїх нащадків виборцеві потрібно уважно дивитись як на особу самого кандидата (наскільки він є патріотом і скільки він уже вкрав), так і на його програму конкретних дій, а не популістичних лозунгів, по виводу країни з економічної і політичної кризи.
Як колись говорили класики, критерієм істини є практика!
Тож дивіться, шановні мої співвітчизники, потенційні власники виборчих голосів, в першу чергу на те, що конкретно зробив кожен кандидат за своє життя. Чим він весь цей час займався, які у нього статки (при переході певної межі – скільки він вкрав). Не довіряйте популістам і їх щедрим гаслам. Уважно вдивляйтесь у обґрунтованість механізмів втілення таких гасел чи планів у життя і предметність їх аргументів (якщо вони взагалі там трапляються).
Особисто я віддав би свій голос, якщо це станеться, кандидату, який зробить все можливе і навіть більше, щоб законодавчо і організаційно подолати (а не очолити) корупцію в державі, припинити пограбування українського народу взагалі і в першу чергу олігархами, а також виключити подібне в майбутньому. Але при умові, що ця особа буде відповідати переліченим вище критеріям.

12.03.2018