Ковток за ковтком я вдихатиму
музику флейти.
Мене обійматиме хвиля блажена,
на рейді.
І дихання рівне покине вже
збудженне серце.
Чекатиму, любий, наближення
нашого скерцо.
Блукаю сьогодні сама в
паперовому світі.
Жіночі рядки за рядками –
ілюзії миті.
Чекаю, що в слухавці твій
баритон залунає.
По колу бажанню ходити
вже сенсу немає.
Чекаю дощу пелюсткового
з квітів на ганок.
Чекаю солодкий цілунок,
і каву на ранок.
Терпкий у Парижі ковток божоле
нам на вечір.
Чекаю, як зможу поплакати
в мужнії плечі.
Чекаю на танок – в очах
потонути, обіймах.
Чекаю – на флейті, як гратимеш ти,
місяць зійде.
І я дочекаюся нашого дня,
божевільна.
Ковзнуло перо – полетіла ця мрія
повільно…
11.03.2018
Ковток за ковтком
© Copyright: Светлана Пузина, 2018
Свидетельство о публикации №118031108534
Свидетельство о публикации №118031108534
Рецензии