Пiвники. Валентин Бичко

Из-за чего поссорились
Не знаю я того.
Но петухи вдруг встретились:
— Ты чего?
На шее перья вздыбились,
Торчат туда-сюда,
Уткнулись в землю клювами:
— Ну, давай!
А гребни петушиные
Зарделись словно жар,
Стоят и не шелохнутся:
— А ну, вдарь!
Враз подскочили оба вдруг,
Аж, пыль взвилась столбом,
Стоят опять, топорщатся:
— Слабо!
Тут с улицы послышалось –
Кричала тётка: - Кыш!..
И драчуны сбежали вмиг:
— Гляди ж!
И драчуны сбежали вмиг
Всем курицам на смех,
Похожими бываем мы
На петухов на тех!

Оригинал

За віщо посварилися,
Не знаю я того,
А тільки стрілись півники:
— Ти чого?
Круг шиї пір’я дибиться,
Стирчить сюди-туди,
Дзьобами в землю вткнулися:
— Ось підійди…
А гребені у півників
Розжеврілись, мов жар,
Стоять і не ворушкаються:
— Ану вдар!
Обоє враз підскочили,
Аж курява знялась,
І знов стоять надиблені:
— Зась!
Тут з вулиці почулося —
Кричала тітка: — Киш! —
Розбіглися два півники:
— Гляди ж!
Розбіглися два півники
Курчатам всім на сміх…
Як схожі й ми буваємо
На півників таких!