Лiна Костенко. 9. Страшны слова, когда они молчат

                Ліна Костенко

                Страшні слова, коли вони мовчать,
                Коли вони зненацька причаїлись,
                Коли не знаєш, з чого їх почать,
                Бо всі слова були уже чиїмись.

                Хтось ними плакав, мучився, болів,
                Із них почав і ними ж і завершив.
                Людей мільярди і мільярди слів,
                А ти їх маєш вимовити вперше.

                Все повторялось: і краса, й потворність.
                Усе було: асфальти й спориші.
                Поезія - це завжди неповторність,
                Якийсь безсмертний дотик до душі.

*

Перевод.

Страшны слова, когда они молчат,
Покуда в  ожиданьи притаились,
Когда  не знаешь, как, с чего начать,
И где слова уже те были, чьими.

Кто ими плакал, мучился, болел,
Кто начал ими, падал, как на выю;
Людей-безмерно, слОва-беспредел,
Но ты их должен вымолвить впервые.

И красота, й  уродства уязвимость,
Всё было: и асфальты, й спорыши.
Поэзия  всегда  - неповторимость,
Прикосновение бессмертное души.