Верстаю шлях - по вымерлой пустыне,
где мертвому уж боле нет житья,
за горизонтом памяти – жилища,
к которым нет возврата для меня.
А все ж - бреду, из ниотколь в повсюду,
а все еще надеюсь я, что там,
где кублятся позорные иуды,
найдется место и моим братам.
Увидеть хоть украдкою, вполглаза
и окропить жадающий свой взгляд.
Змеится путь - весь мутный, безобразный,
и хоть взбесись ты, хоть сойди с ума.
Верстаю шлях — по вимерлій пустелі,
де мертвому мені нема життя,
за обріями спогаду — оселі
ті, до котрих немає вороття.
А все ж — бреду, з нізвідки до нікуди,
а все ще сподіваюся, що там,
де кубляться згвалтовані іуди,
мале є місце і моїм братам.
Побачити б хоч назирці, впівока
і закропити спраглий погляд свій.
Зміїться путь — вся тьмяна, вся глибока,
і хоч сказися, хоч збожеволій.
412. Василь Стус. Верстаю шлях - по вымерлой пусты
© Copyright: Алёна Агатова, 2018
Свидетельство о публикации №118031113011
Свидетельство о публикации №118031113011
Рецензии