Антропология, Украина

 Полтавський державний педагогічний університет

Навчально-методична програма з дисципліни “Антропологія” для ВУЗів в плане  інтеграции ії соціальних і біологичних аспектів

   У 90-ті роки ХХ ст. спостерігалось значне підсилення інтересу до викладання антропології у вузах  Наша програма була створена на базі програми відкритого міжнародного університету розвитку людини „Україна”, яка  стосувалася лише напрямку з вивчення питань соціальної антропології. У ній розглядався філософський, соціологічний і психологічний матеріал. У даній програмі було поставлено одне із завдань навчання – освоєння комплексного підходу до вивчення людини і суспільства. Наведені у ній дані показують, що курс антропології, пропонований студентам, можна побудувати по-різному.
Наша програма має багато спільного із програмою університету „Україна,” [1].  але ставіть проблеми біологічної та соціальної антропології. Тому, наш предмет і його основні теми мають більшу приналежність до інтегративної антропології, ніж до соціальної. Ми намагались створити дану програму у більш широкому діапазоні знань, надати їй універсальну властивість і статус, необхідний для вивчення у будь-якому вузі. Пропоновані матеріали до РНП з курсу „Антропологія” являє собою відомості з курсу інтегративної антропології для студентів спеціальності „Соціальна робота”.
Важливими світоглядними аспектами для студентів є: знання історії антропології, її місця у сучасних дослідженнях проблем антропо- й соціогенезу, гармонійного розвитку осмислення можливих перспектив людини і суспільства, застосування цих знань на практиці і в житті кожного.Дана програма дає людині привід для роздумів, але й право вибору власних цінностей із найкращих.
Антропологія, як і будь-яка інша наука, є частиною історії культури. Вона вважається наукою, оскільки переживає розвиток і включає в себе концепцію про невідоме. Вона містить питання історичного розвитку, уявлення про природу життя та смерті, про біологічний розвиток живих істот, про процеси вдосконалення у природі і суспільстві. Раніше питання антропології входили до курсу „Біологія”, що було продиктовано духом часу і впливовим значенням еволюційної матеріалістичної концепції про походження життя та людини на Землі.
Біологія розглядає всі явища життя у 2-х аспектах: регуляції і еволюції. Не буває нерегульованого росту і розвитку. Всі форми життя є продукт безперервної еволюції. Докази цьому – мета і завдання еволюційної теорії антропогенезу починаючи з епохи Відродження і до наших днів. Причина цьому полягає у розквіті природничих наук кінця ХVI-XIX ст. від винайдення мікроскопа, створення кліткової теорії, першого підручника біології у ХХ ст.; незалежних одна від одної досліджень генетики Г.Менделя та еволюції Ч.Дарвіна, які стали доказом наявності природного відбору в процесі наслідування ознак, а також відкриттям механізмів спадковості.
Вивченням ембріонального розвитку на молекулярному рівні виявлено, що в основі диференціювання тканин зародка лежить послідовне включення різних генів. Дослідження показали всю складність будови клітини. Виявляється, чим складніше організм, тим більше генетичної інформації він містить.. Виникли питання: яким чином регулюється активність генів? Як білки взаємодіють із носієм спадкової інформації? Яким чином накопичується чи використовується інформація ззовні?
Найбільш пристосованими до обробки інформації виявились нервова та імунна системи. Здатність до відбору засвоєної інформації виявилась притаманною інтелекту, а утворення з неї нових комбінацій лежить в основі мислення. Передумови  до навчання – достатній об’єм сховища інформації: велика кількість нейроцитів, що у значній мірі визначається спадковістю. Діяльність мозку, постійне засвоєння та використання інформації – запорука розвитку і розширення можливостей творчого навчання. У 1949 р. був зроблений висновок про те, що фенотипова різноманітність систематичних груп залежить від мутацій[2]. Білки стали визнані каталізаторами живих систем, а нуклеїнові кислоти – носіями інформації. Їхнє парне існування – умова існування живих систем. Згідно з теорією Ейгена еволюція життя полягає у процесі їхнього само збирання. Відбувається воно в умовах відбору більш життєздатних і вимиранні менш життєздатних істот.
Вивчення обміну і структури білків, нуклеїнових кислот, мембранних процесів, цитоскелету і скорочувальних структур клітини, ультраструктури хромосом, рибосом, мітохондрій, як носіїв генетичної інформації, а також процесів взаємовідносин клітини та організму, спеціалізації клітинних ансамблів, генетичного контролю імунної відповіді показало, що кожен живий організм – унікальне творіння, пристосоване до конкретних умов існування, здатне до адаптації та регенерації. Все це дозволило дойти висновку про те, що існує система, названа биосферою, у якій наша планета Земля тільки частина, підпорядкована системі.
До компетенції антропології входить розуміння змін живої речовини у біосфері, бачення структур, що володіють усім спектром властивостей, притаманних живій матерії, а також різних структурних рівнів живого організму. Найнижчим структурним рівнем організації живої матерії є клітина. Обов’язковими ознаками життя вважаються обмін речовин та відтворення. Самовідтворення притаманне тільки клітинам. Процес росту, регенерації забезпечується тільки шляхом розмноження клітин.
Другий рівень організації живих організмів – тканина. Це рівень взаємодії клітин у межах тканини. Взаємодія тканин створює органи - третій рівень. А взаємодія органів веде до розвитку систем – четвертий рівень.
Міжрівневі зв’язки, їхнє вивчення і є системний підхід до комплексного вивчення живих організмів і людини зокрема. Показано, що у процесі еволюції тканини розвиваються як підпорядковані організму і впливам ззовні структурні утворення, що забезпечують пристосування організму до умов існування. Еволюцію переживають організми, змінюються і тканини. Міжрівневі зв’язки показують взаємодію між клітинами у тканинах, між органами у системі,  між парехимою і стромою в органі.
Системний підхід до вивчення структурної організації тварин і людини створює основу для розуміння процесу розвитку організму, а також механізмів патогенезу патологічних процесів, що призводять до появи захворювань. Стає зрозумілим, що порушення внутрішньорівневих і міжрівневих зв’язків призводить до патологічних порушень у структурі і функціях конкретних органів, систем і констант всього організму.
    Спираючись на концепцію про невідоме як рушійну силу будь-якої науки, варто згадати три можливих шляхи пізнання, виділених Енгельгардом: редукціонізм, органіцизм та інтеграцизм. Редукціонізм використовує анатомічний шлях вивчення складних біологічних об’єктів, розтин цілого до найдрібніших складових частин (молекул, атомів). Він приховує механічний підхід до оцінки досліджуваного об’єкта. Органіцизм заснований на протилежному методичному підході, а саме: ціле не є простою сумою його частин, а володіє своїми специфічними властивостями. При  цьому не враховуються властивості складових його частин – матеріальний субстрат.
Інтегратізм об’єднує у собі прогресивні методологічні аспекти як редукціонізму, так і органіцізму. Адже нове ціле не просто сума складових його частин, а підсумок суворо визначеної і спрямованої дії, що створює новий, більш високий рівень організації. Енгельгард виділив поняття „інтегративної інформації” як сукупність властивостей, необхідних для забезпечення інтеграції у кожному випадку розкриття інтегративних зв’язків[3].
    Матеріали даної програми створюють теоретичні основи інтегративної антропології, показують можливість методичних підходів для дослідження проблем людини, її зміни у процесі адаптації та еволюції на різних рівнях структурної організації, дозволяють інтегрувати знання, конкретні та загальні уявлення про організм і його зміни в цілому.
   Системний підхід, застосований в даной програмі, дозволяє забезпечити дослідження проблем людини, як носія нових властивостей і єдності природних, соціальних і духовних якостей, а, отже, поставитись до неї як до системоутворюючого фактора ноосфери, як до людини яка переживає у процесі соціогенезу і біокультурну еволюцію. Соціальне поєднано з біологічним. Людина це  не тільки фізичне  тіло, або в неї присутні і духовна  спадщина за всіма цінностями життя, моральні норми, ідеали, культура предків, любов до неї. Іменню вона находить прояв в поведінці людини. Таким чином, студентам  дуже потрібна як психолого-педагогічна, так і біомедична антропологія. Вона підводить базу під подальше вивчення валеології, а також  соціально - психологічних дисциплін.

Література:
1. Бондар А.Я. Соціальна антропологія: НМКД для студентів спеціальності „Соціальна робота”. – К., 2002.
2. Зенгбуш П. Молекулярная и клеточная биология. – в 3-х Т. – М.: Мир, 1982, Т. 1.
3. Юрина Н.А., Кочетов Н.Н., Елецкий Ю.К., Архипенко В.И. Новое в преподавании гистологии //Материалы конференции. – М., 1986. – с. 98-104.
2004 год
Полтава, ПИЭП