Юрба гула,сміялась ,глузувала,
Над Чоловіком,що немав вини,
Юрба ж від себе кращих не прощала,
Народ нікчемний вигукнув:Розпни!
Сичала злоба,як Його судили,
Синедріон -неначе кажани,
Добра,любові,правди-не простили
Умили руки темряви сини.
Він хрест чужий узяв на свої плечі,
Й поніс покірно. Змучений. ВгорУ.
Навколо очі повні ворожнечі,
Ні співчуття,ні суму,ні жалю.
Летіла Мати,мов підбита чайка,
Щоб Синові,хоч трохи помогти,
Душа ячала стогоном і зойком,
-Моя дитино,Сину мій прости.
Серденько Мами плакало й боліло,
Як Син ішов до Вищої Мети,
Лиш поглядом підтримати зуміла,
Вуста ж отерпли з горя й німоти.
Пройшли обоє.Син свою Дорогу,
І Мати з ним свого несла Хреста,
Простили всіх.За всіх молились Богу,
Ісус Христос і Матінка Свята. 2/28/2018
Юрба гула
© Copyright: Мария Круль, 2018
Свидетельство о публикации №118030801424
Свидетельство о публикации №118030801424
Рецензии
