Мара Белчева. Надii, сподiвання
Надії, сподівання, суєта –
все ніби вдаль понесли пташі крила,
і, мов пісні, тумани налетіли
туди, де скорб моя і маєта. .
З дерев пожовкле листя обліта,
і коцем темну землю вже укрило,
мені ж стара низенька стріха мила
не тисне, як в відколишні літа.
Милує душу сонце променисте,
і в Кришталевім домі все врочисте –
ні галасу, ні шуму – тиш глуха.
Над тишею немає тут управи,
їй ні до чого світ і людська слава,
вона лиш голос Божий наслуха.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Мара Белчева
Желания, надежди, суета,
от мене, пъстри птици отлетяха.
Мъглите като песен прилетяха
на тихата поляна на скръбта.
И капят осланените листа,
със злато тъмната земя постлаха,
на ниската и пепелива стряха
аз не усещам вече тежестта.
На свое слънце грее се душата,
и във Кристалний дом на тишината
не влиза времето с човешкий глас.
Мъглата радостта й не смущава,
не чуе стъпки на човешка слава,
заслушана е само в Божий глас.
Свидетельство о публикации №118030500359