Пост-Магiя Вино Метелик Сонце

Ти - молоде грайливе вино, я - коньяк тридцятилітньої витримки.
Наші планети знаходяться в протифазових конфігураціях.
Наші життєві шляхи лягли паралельними курсами.
Нічого не вдієш, це - Евклідова геометрія,
для Гауса-Лобачевського потрібні инші часи, простори, швидкості.
Прости, якщо можеш і зрозумій цей шматочок життя в його химерному плетенні.
Ця п'єса відіграна. Пора змивати грим і пити чай з мелісою.

Метелики випростуються з осклепів, летять пити нектар,
паруються, відкладають яєчка. Вмирають.
Наступного року за доброго тепла з яєчок лупиться гусінь.
Вона така ненажерлива завжди кудись повзе
і росте повсякчас ну якось вже геть несамовито.
А потім бац! Почалось плетіння шовковими нитками дому_буття_метелика.
Куди поділася гусінь, ота товстенька барвиста почварочка?
Перетворилася в лялечку?
Драконе життя, для чого тобі саме така метафора?

Засніжило, замело, кучугури, перемети.
Де ти, Друже? З ким ти є?
П'єш вино чи грієш руки?
Сіни пару випускають.
Сонячна година.
Ми з малою йдем на шлях.
Я тягну санки дитині.
Щебетуха не вгава.
Та і я радію.
Ще душа моя жива.
Тож прогулянка - подія
для обох нас.
Ми - прибульці:
я і донечка моя
на шляху до косогору.


© Copyright: Валентин Лученко, 2018