Украинская любовная лирика

П`ЯТЬ  ВІРШІВ ПІД ПРАПОРОМ ЛЮБОВНОЇ ЛІРИКИ

МІЙ ПОПІЛ

" Всього шість діб...
І нову жінку
Створив ти з попелу."
      /Ніка Неві/

Одвічний вітер в темнім полі віє,
збираю попіл свій - та вітер, все дарма!
О жінко! - мати, дівчинонько, хибна мріэ,
всі дні ти поряд, а вночі - лише туман...

Туман осінній до палкого літа лине,
подоба жінки в темнім полі постає.
І розпрямляються мої літа похилі,
не попіл, жінко, - серце ти моє.

Най б`ється серце! Най вночі снага буяє!
Мара... або остання на всі дні -
на серці променем - най зійде і засяє,
все ліпше, ніж вмирати в самоті.

МАЛЕНЬКИЙ ПРО КОХАННЯ

Твої світи, мої світи –
стрічок перетинання.
Миттєво переходиш ти
від смерті до кохання.

І від кохання - до буття,
а потім - до химери.
Такий твій шлях, таке життя –
примари і прем`єри.

Загал шумить або мовчить –
немає в тім різниці,
тримай, як хліб, кохання мить
в своїй душі-криниці.

ЙДИ

Бачу, хочеш вже піти –
то йди,
не утримуй намагань
душі.
Все одно, між нами тільки
дим
неотриманих бажань
й вірші.

Цей ляльковий дім – завжди
мара,
привид щастя, котрого
нема.
В  нас така з тобою спільна
гра -
ніби літо, втім давно
зима.

Як захочеться прийти –
терпи,
поховай свій сум на дні
душі.
Зоставайся в самоті чи
з тим,
хто не любить взагалі
вірші.

Я ШУКАЮ ТЕБЕ

Я шукаю тебе навмання
серед білих, як крейда, облич.
Ти не мрія, а доля моя,
як не йдеш, то хоча б поклич.

Нащо ж бути тобі в самоті,
грати в хованки нам не час.
Та не бачу я очі ті,
що наснилися якось раз.

Вже змінили кущі вбрання,
міцно в моду ввійшов помаранч.
Я шукаю тебе навмання,
та ніяк не знайду,
пробач.

Місто спить. Ніч, як чорний кіт,
перетнула мій шлях не раз.
Випадково був білим світ,
навіть місяць у небі згас.

Але ж щось таке в світі є,
що невтримно блищить в темноті.
Ллють промінчики в місто моє
незгасаючі очі ті.

Вже змінили кущі вбрання,
міцно в моду ввійшов помаранч.
Відшукаю тебе навмання,
а як іншу знайду,
пробач.

ДЕ ТИ БУЛА?

Де ти була, коли крізь сірий ранок
Знущання першого проміння увійшло,
І очі світло різало як скло,
Вбиваючи казковість забаганок.

Де ти була, коли моя самотність
Благала ні цілунків, боже – ні, -
Вдивлятися в твої уста німі,
І відчувати поруч тіла млосність.

Мов сиві очі на світанку зорі               
Плекають мрію з  вітром десь у полі…
Розчинена замріяність нічна.

Яскравий день вбиває забаганки,
І зовсім інші з`являться  коханки…
Де ти була… та й взагалі – була?

Ілюстрація: Едвард Мунк