Жде батьківська хата у селі.
Сумно похилилась до землі.
Там нема життя уже давно.
Не світиться привітно вже вікно.
Приїду літечком додому.
Поклонюся низько я божниці
Падатимуть тихо сльози долу.
Я нап'юсь із чистої криниці.
Спомин про дитинство серце тішить.
душа болить.хатинка вже пуста.
дай же Господи здоров'я все піднять.
Щоб ожила садиба знов моя.
У хаті моїй щастя б ожило.
І знову стало легше на душі.
Я розумію,не вернуть все,що було.
я сили набираюсь від землі.
Я пам'ятаю кожен там куток.
І щебет ластівок щоліта на порозі.
І сповиває смуток від думок.
Що повернути те життя не в змозі.
Село моє маленьке і пусте.
Будинків вже нема...все розваляли...
Моя хатинка...манить и зове....
Чому в свій час про неї не подбали....
Я повернусь.що в силах,те зроблю.
І хай не прихистить мене вже хата.
Але хоть трішки дім свій збережу.
І може теж навчусь,як ластівка літати.....
жде батькiвська хата
© Copyright: Кравченко Наталия, 2018
Свидетельство о публикации №118030211596
Свидетельство о публикации №118030211596
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.