В неволе тяжело... Тарас Шевченко

В неволе тяжело, хоть воли,
Сказать по правде, не пришлось.
Но всё-таки как-то жилось
Хоть на чужом, да поле...
Теперь же злую ту судьбу,
Как Бога, ждать мне довелось.
И жду её, и поджидаю,
И глупый разум проклинаю -
Как дурака, меня обманет
И в луже волю утопит.
И стынет сердце, когда вспомню -
Не на отчизне похоронят,
На Украине мне не жить,
Людей и господа любить.


В неволі тяжко, хоча й волі,
Сказать по правді, не було.
Та все-таки якось жилось.
Хоть на чужому, та на полі…
Тепер же злої тії долі,
Як бога, ждати довелось.
І жду її, і виглядаю,
Дурний свій розум проклинаю,
Що дався дурням одурить,
В калюжі волю утопить.
Холоне серце, як згадаю,
Що не в Украйні поховають,
Що не в Украйні буду жить,
Людей і господа любить.


Рецензии