Ганна Ахматова В останнiй раз ми стрiлися тодi

Ганна Ахматова «В останній раз ми стрілися тоді … »
- Переклад Володимира Туленка

В останній раз ми стрілися тоді,
На набережній, там де й зустрічались,
В Неві було вже тісно всій воді,
І городяни повені боялись.

Про літо він красиво говорив,
Що жінка, як поет, то сміхотиння.
Запам’ятала я лиш царський дім
Та Петропавлівську твердиню.

Було повітря навіть проти нас,
Та, як дарунок Божий, була звісно ж,
Дарована мені в цей дивний час
Остання, та найкраща в світі пісня.
 

*****
Анна Ахматова «В последний раз мы встретились тогда ...»

В последний раз мы встретились тогда
На набережной, где всегда встречались.
Была в Неве высокая вода
И наводненья в городе боялись.

Он говорил о лете и о том,
Что быть поэтом женщине — нелепость.
Как я запомнила высокий царский дом
И Петропавловскую крепость -

Затем, что воздух был совсем не наш,
А как подарок Божий — так чудесен,
И в этот час была мне отдана
Последняя из всех безумных песен.

Январь 1914