Пролітають роки, як осінні пелюстки,
І ніколи не повернуть до мене вони...
Мого життя дорога в осінь пролягла,
Дай Боженько щоб я тут довго побула!
А як хочеться жити, не чуя біди,
Та не просто прожити, без гріхів та журбі.
Це, як спрага, коли сонце пече,
Так хочеться пити, іще і іще.
Багрянець на небі колише осінні листки,
Журбу наганяють опавші ниць пелюстки
Життя моє плаче сумним дощем за вікном
Так хочу я жити і жити довго потом.
Ос1нь життя мого
© Copyright: Мария Верховинина, 2018
Свидетельство о публикации №118022700677
Свидетельство о публикации №118022700677
Рецензии