Якось так, то наснилось було,
Мов би крила душі хтось віддав
И понесли вони в височінь,
Де і вільний в бажаннях я став.
І все те, що раніш не моглось,
Навіть в думках подумагь не міг.
Мов би все, це таке, відбулось
Не ві сні, наяву, не ві сні..
А бажання несли і несли …
Крізь безмежно чудові творіння.
Кришталеві там замки були
І усіх кольорів мерехтіння.
Переливи відтінків таких
Зачаровують аж до нестями,
Ніби мов, розчиняєшся в них,
Відчуваючи радість так само.
Що за світ той, на думку спаде,
Поринаєш в нього послідовно.
І лиш порухом думки взнаєш,
Він один з багатьох, безумовно.
Всіх світів неможливо пізнать
І не тільки вони в сновидінні.
Тож і краще натхнення віддать
Вдосконаленню цього Творіння
Сновидiння
© Copyright: Юра Прокопенко, 2018
Свидетельство о публикации №118022609002
Свидетельство о публикации №118022609002
Рецензии