Казочка про Струмочок

У матусі Річеньки народивсь синок -
Синьоока крихітка, співачок Струмок.
Непокірний часом, часом запальний...
Та одначе любий. Найдорожчий, свій!

Шелестить Дубрава: Про дитятко дбай...
Береги повчають: При собі тримай...
- Не балуй малого! - шепотить Верба, -
Щоб не вдіяв злого, й не прийшла журба.

- Ви про що це, друзі?!- Річечка сміється. -
Він - як те ягнятко, що невинним зветься.
Для мого Струмочка співи лиш утіха.
Жодного не скривдить, не накличе лиха.

Очерет на це їй чемно підмічає:
- Діточки для неньки - всі найкращі, знаю.
Втім, любов розсудна, раджу, щоб була :
За провину - докір, за добро - хвала.

***

Порадників дОста, а з ними й науки,
Та Річка тримається власної думки:
- Хіба не попустиш, скажіть, малюкові,
Тоді як душа так і плеще любов'ю?

Все краще - для сина. Каприз? Він мине!
- А виросте - сам, що й до чого, збагне, -
Так думала Річка, забувши науки. -
Суворість погіршить родинні стосунки.

Отак і текли Річка ненька із сином
Допоки потік їх усталений плинув,
Та от якось вранці надумала мати
Свої береги з днем новим привітати.

- Дивись, не пустуй, - наказала синочку. –
Погрійся на сонечку в жовтім пісочку.
А я побіжу, за годину чекай.
Ти - хлопчик дорослий, до волі звикай.

Матусенька Річка шле друзям уклін.
Маленький Струмок залишився один.

Погрівся малий у тепленькім пісочку,
Погрався з гарненьким опалим листочком,
Пробіг по камінчиках... Мушлю дістав,
Невидимим вушком до неї припав ...

І все! Справ немає. Чим далі зайнятись?
І вирішив тут пустунець прогулятись -
Спочатку несміло, а потім завзято
Відправився в подорож, отже, малята

- Стривай! - зашумів Очерет. - Ти куди?
Постій! Зупинись! Самостійно не йди!
- Блукатимеш, любий, - зітхнула Вербичка.
Та вже пустуну «по коліна травичка».

Біжить тож Струмок по атласній траві:
- Я виріс уже. Не перечте мені.
Я річкою став. Не дерзніть заважати -
Мій дужий потік може вас обілляти.

Рум'янок росте на шляху, мов сніжок,
Не хоче його обминути Струмок.
Штовхнув білу квітку бешкетник щосил -
З рум'янку Метелик у воду злетів.

Намокнув сердешний, не може піднятись,
Струмочок сміється: Тепер будеш знати -
Я річка стрімка, не маленький струмок,
Не має ріка обминати квіток.

А онде мурахи мурашник будують.
То, може, хоч їх вередун пошкодує?
Сьогодні він дужий та грізний потік -
Водою облив з голови всіх до ніг.

Сміється Струмок: Освіжилися? Браво!
Хутчіше підуть відтепер ваші справи.
Я — річка велика. Тож, маєте знати -
Не мусить ріка вас, мурах, обминати.

Біжить пустунець... Раптом бачить — ялинка!
Під нею грибок. Равлик в'яже хустинку.
Не встиг навіть вузлика ще зав'язати,
Як дужим потоком зоставсь обіллятий.

Злетіла із шиї в горошок хустинка.
Зітхнув бідний Равлик: Що скажеш, ялинко?
Сміється Струмок: Не ялинці казати -
Що має ріка на шляху обминати.

Біжить тож Струмок ... Бачить - дивна колючка
Сидить на шляху. - Провчимо зараз злючку! -
Вирішує він і, як то з шапликА,
Водою облив добряка Їжака.

-Чого ти розсівсь на шляху у ріки?
Чому настовбурчив колючі голки? -
Сміється пустун і поважно питає,
Допоки Їжак голочки витирає.

Добіг так Струмок до пустинного поля,
Вже трохи стомився. Полежати б вволю,
Та тільки от сонце пече з висоти.
А тут ні кущів... ні трави лободи!

Зморило малого. Поскаржитись, може?
Та хто тут почує? І хто допоможе?
Образив він друзів, чудово сам знає -
Вони всі намокли. А він висихає.

Не стане вже скоро водички в малого.
Хто вирве його з того стану страшного?
Хто дасть бідоласі хоч грам прохолоди?
Чи довго чекати тієї нагоди?

Та що це літає? І звідки цей подих?
Метелик обмахує крильцями воду!
- Тримайся, Струмочку! Ще трішки, недовго.
Я друзів покличу тобі на підмогу.

Біжить до Струмка мурашина родина,
Дрібочуть Їжак й Їжакова дружина,
Повзе спішно Равлик, Метелик летить...
Водичка у кухлях щораз хлюпотить.

Напився малий тої з кухлів водиці,
Забулася втома. Є міць веселитись.
Та ігри пізніше, бо треба відразу
Винитись йому за провини й образи.

- Пробачте мені! - щиро мовив Струмок, -
Поніс за злі вчинки гіркий я урок.
Щоб кривду вчинити — розсудку не треба...
Важливо, щоб друзі були гарні в тебе!