Поховати б себе колишню,
з легіоном гріхів,
посадить над собою вишню,
хай росте верх дахів,
хай квітує назустріч травню,
молода, струнка...
і забуть себе грішну, давню
до твого дзвінка.
Бо той згук, наче Бог всесильний,-
все зміта на шляху,
зкине камінь важкий, могильний,
дасть роботу гріху...
Схоронити б себе! Та нащо?
Надмогутні дзвінки...
а нещасній душі, пропащій
не відмитись віки.
Дзвiнки
© Copyright: Ева Сокол 2, 2018
Свидетельство о публикации №118022402897
Свидетельство о публикации №118022402897
Рецензии