О. если б взгляд твоих очей...

ЗДРАВСТВУЙТЕ, Иван!

Какое чудесное, волнующее стихотворение! Воспоминание о юности, о понравившейся девушке...
Наверное, каждому человеку присуща такая нстальгическая нотка по несбывшейся, упущенной возможности, и каждый ищет оправдание себе: "ТЫ(!) не сумела уловить тот дивный луч..."
Хочется ответить своим стихотворением, с противоположной точки зрения.
Может эта шутка добавит тепла в эти холодные дни уходящей зимы (у нас обещают сильные снега, ветры и морозы до -25!)

Які ж є хлопці несмілИві, просто жах!/ Один за мною місяць ходить по п'ятах,
Йому подобаюсь — любов сія в очах./ Та не підходить! Не пускає його страх.

А я навАжуся! На радість, чи біду,/ Сама, сама до нього зараз підійдУ.
Скажу: - “ХодІмо, погуляємо в саду”,
Візьму під ручку і в алею поведу.

Спитаю: - “Чом же несмілИвий ти такий?/ Немовби зайчик, полохлИвий, боязкИй?”
Ступила крок..., і враз сказала собі:
- Стій!/ Невже цей хлопець був героєм твоїх мрій?!

Невже це він?
Та ні, не він! Звичайно, ні!/ У мріях лицар був, на білому коні,
До мене прилітав з Небес в чарІвнім сні,/ Троянди білі дарував завжди мені!

ДопОки згадувала лицаря у снах,/ ПідбІгла інша, з нею поспішИв юнак.
Чи горювАти? Чи радІти? Хто ж бо знА?/ ЛишИвся лицар мій у мріях. Я ж — одна!

КартАть себе, що не навАжилася?
Ні!
Дивлюся: ген, у небосЯйній далинІ/ СмілИвий лицар мчить на білому коні,
Троянди білі, як у сні, везе мені.

Коня баскОго зупиняє на ходУ,/ Хоробрий лицар, той, кого давно я жду!
Бере за руку в білопІнному саду...
. . . . . . . . . . .
З таким, як він,
і на край світу я підУ!
03.01.2016

Надеюсь, улыбаетесь?
Хорошего Вам настроения и положительных эмоций!

С неизменным теплом и симпатией,



Людмила Киреева-Силенко   24.02.2018 12:36   •   Заявить о нарушении