Чадра Маруси Богуславки. Лина Костенко. С укр

На тесной улочке стена обвита хмелем.
Татары спят, отпраздновав байрам.
Высокий дуб, по- украински нелынь.
Священное письмо у них - Коран.

Зачем я здесь? Ведь скажут, Богу слава,
Что я жива и что мой муж паша.
А я Маруся. Я  –  из Богуслава.
И у меня не продана душа.

О, как он любит! Как огонь сжигает.
Как  поцелуи ночью горячи.
Наверное,  никто не сосчитает
Мои браслеты, кольца, дукачи.

И я хожу, владычица темницы.
Скрипят тихонько двери, спят дворы.
Сверкнут глазами слуги темнолицы,
Под ноги расстилая мне ковры.

Ковры, ковры, цветасты килимочки.
Фонтан, кальян и слёзы под звездой.
Носила я и плахту и веночки,
А хороша ль покрытая чадрой?

И меч, и правда...на неё ль заточен?
Люблю чадру - и черна, и густа.
Когда татарам лгут бесстыдно очи,
Никто не видит, как дрожат уста.

Лица не видно. Мне чадра желанна.
Уехал муж. И так тоскливо. Жду,
Чтобы не показаться странной,
куда я, побледневшая, иду.

Зачем смотрю в густой  туман на море?
Чего, как тень, брожу одна в ночи?
Грохочут цепи пленников в неволе,
А  я ищу, где спрятаны ключи.

           *****

ЧАДРА МАРУСІ БОГУСЛАВКИ

Вузенька вуличка. Стіна, повита хмелем.
Татари сплять, сьогодні в них байрам.
Високий дуб, по-українськи - нелинь.
Святе письмо, по-їхньому - Коран.

Чого я тут? Ще й, кажуть, Богу слава,
що я жива, що в мене муж паша.
А я- Маруся. Я- із Богуслава.
У мене є непродана душа.

О, як він любить, як він мене палить!
Як він мене цілує уночі!
Каблучки нанизав по дві на кожен палець.
Браслети на руках, на шиї дукачі.

І я ходжу, володарка темниці.
Скриплять у тиші двері за дверми.
Блищать очима слуги темнолиці,
мені у ноги стелять килими.

Ох, килими, барвисті килимочки!
Фонтан, кальян і сльози на зорі.
Носила я і плахту, і віночки, -
ну, як мені, чи гарно у чадрі?

І меч, і правда - цноти не жіночі.
Люблю чадру - і чорна, і густа.
Коли татарам брешуть мої очі,
ніхто не бачить, як тремтять вуста.

Мого лиця не видно під чадрою.
Мій муж поїхав. Тоскно мені. Жду.
А то б я їм здавалася чудною, -
чого я зблідла і куди іду.

Чого дивлюся в море, у тумани.
Чого, як тінь, блукаю уночі.
…Бряжчать мені невільницькі кайдани.
А я шукаю сховані ключі.



Илл. интернет.