Вiтерець

Пронизуючий сiрий вiтерець
(такий сухий, холодний) безпощадно
пiдняв в повiтря м'ятий папiрець
i в невiдомiсть загубив нещадно.

На тому папiрцi були слова,
якi в тяжкi часи допомагали.
Безсовiстно iх вiтерець сховав,
хоч не чiпати ми його благали.

Бо що йому до труднощiв людських?
Вiн як бешкетник, крихiтний хлопчина
уваги зовсiм не звертав на них.
Що за створiння дивне те – людина?

I нащо iм той м'ятий папiрець?
Там лиш слова «Любов, надiя, щастя».
Хiба iх написав якийсь мудрець?
Невже без них прожити iм не вдасться?

I полетiв той вiтер в далечiнь
лиш смiючись, на сльози не зважая.
Тим часом люди полягали в тiнь
без слiв тих потихеньку помирая.

Нi щастя, нi надii, нi любовi
не залишилось бiльше в iх серцях,
а в iхнiй нескiнчаємiй розмовi
тепер лиш панували сум i страх.

Але один хлопчина синьоокий
якось по неувазi заблукав,
i хоч здавалося, що свiт жорстокий,
але той папiрець вiн вiдшукав.

I щоб не повторилося те горе,
вiн тi слова на всiх скопiював,
та щоб людей нарештi пiдбадьорить,
вiн папiрцi тi кожному роздав.

I засiяли щастям лЮдськi очi,
любов'ю iх наповнились серця.
Ну а за той тяжкий i страшний злочин
пробачили нарештi вiтерця.

14.07.2017 р., Человек Бесконечности