На вiрш А. Малишка

         "Рідна мати моя
          ти ночей не
          доспала"
          А. Малишко

Я читаю вірша, цюю згадку про мати,
Про її незабутню і вірну любов.
Де мені тільки слів тиїх щирих надбАти,
Щоб чуття передати без зайвих промОв?

Як мені розмовляти, щоб всі, хто навкОло,
Раптом матінку рідну згадали в думкАх?
Щоб до самого серця долИнуло слово,
Щоб і ласка, і щирість були у рядках.

Вишиваний рушник, ти як символ дороги,
У житті розстелився шляхОм до добра.
І твої вишиванки,- це неньки тривоги,
Полотно твоє сиве, мов матір старА.

Хай співа соловейко в гаях України
І витьохкує ненькіну світлу любов.
Все, що було колись, збереглося понині,
Все, що було колись, раптом згадую знов.

Трави ці росяні в вишиваному полі
І пахучі квіткИ в українських гаях
Ти мені вишивала на щастя, на долю,-
ЗбережУ з рушником я їх, мати моя.

Сяють очі твої, як небесні блакИті,
Тільки очі засмучує праця чекань.
Я до тебе іду, до одної у світі,
І тому моя постать струнка і легкА.

Я вклонюся тобі, матерям всім вклонюся
За любов і за вірність, за наше життя.
Не від себе одної,- вклонюсь я від людства,
Щоб завжди гріло всіх материнське шиття.

1972 год