Панна и пианино

                Прошу любить и жаловать - по украински:


ПАННА І ПІАНІНО

О, панно, що наразі граєте із «Фортеп’яном»,
                немов  –  з вогнем!
Я  –  сам!  Вікно.  Сніги...
Ув Alter-Ego Ваше покохавсь  –
                мов та дитина, сонцер'яно...
Кохав? – Ще як! Цвіли луги...
Ах, панно, з кліпу «Піаніно», белла донно Форнаріно!
Кохання усміх квітне тільки раз... в житті  –  ще й тлінно.
Казав Тичина...
                «Та ні, та ні, та ні...»  –
                співають лемкі по степах.

Я Вам чужий  –  я знаю!
A раптом зліва місяць в крик: «Ти рідну стрів!»
Правобіч  –  сонце: «Ми з тобою різні!..»
І зорі нагорі: «І так, і ні! І так,
і ні! І так, і ні! І так, і ні!
І так, і ні! І так, і
ні! І так, і
ні!..»

Збагнемо: 
...по українськи дуже добре...
                говорять, наче, зіроньки оці,
                напевно  –  з ними ми на «Ти»,
                як зі своїми!
Отже:
Хто-o ж, як не я?!.
                Їх збере по-небеса-ах?!.
                Та навчитиметь жи-ити  – як слід?!.
               А по-отім  –  повісить зно-ов?!.
                Кожну по своїх орбітах!..

І щоб ніколи в кухні більш не кип’ятіли   –    зо-оряну кров!!.

Та ні... (знов лемкі)  –
Все це марно, Герберте, –  даремна гра!..
То ж сміх  –  коровою...  лиш рукавиці собі попалиш й ся об хмари
подряпаєш...  а й більш нічо'го. –
Будьмо, сину!
                Любов, любов, любов...

А як вокалу Вашого я «Соло» вперш почув... ой, панно, стало мені «війно!..»
У мозку у моїм по всіх півкулях, закутках повіяв раптом теплый вітер,
то так, що вихори гарячі у волоссях закурили-заплелись.
Та всі таки потужні – вихори-вузли тiї…
A вітер, вітре, вітре, віє, ві... 
–  у сніг, у сни...
Від «Соло» віяли були вітри в волоссях у моїх...

Гранадлі не задля...
                ой, та не за'для!