Сонет xxxviii
Мить малювалася, серця стирались
об щось настирливе і невисоке,
допоки віри в них для нас не стало.
Останні поштовхи, останні соки –
ніколи зважено, завжди замало.
То наші вирії – ціна за спокій,
найближчі обрії – дев’яті вали.
Вершини підлості, низини зради –
ви не мінялися із покон віку,
старий ландшафт, можливо інша флора.
Для когось ми – життя, для інших – стадо,
недоїдки, манкурти і каліки.
Стань епіцентром світла й непокори.
20 Лютого, 2018
Свидетельство о публикации №118022011929