Чом ти, доле, невблаганна?.. Юрий Тригубенко

http://www.stihi.ru/2018/02/12/2608


Оригінал:


Вибач мені, моя нене! Пробач, моя мамо!
Що навідуюся часом, бо літа замало.
Поховав тебе і батька далеко за містом.
Поміж нами версти довгі, ланцюгом - намистом.
А у подумах я з вами… кожної хвилини,
Наче янгол - охоронець біля домовини.
Поміж нами сніги білі, вітер віє в полі.
А любов моя довічна, дякуючи долі.
Та вже скоро я дістанусь, пам`ять обнімати.
Буде сонечко промінням землю цілувати.
Бо Весна не забариться, і сніги вже мляві.
Соловейко заспіває поруч, на галяві.
Приберуся, буде чистим місце, де ви поруч.
Там дуби ростуть й берези, біля вас, праворуч.
Чом ти, доле, невблаганна? Чом батьки не вічні?
Чом ти, біль, не відпускаєш? Сум багаторічний…


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Ты прости, родная мама! Понимать непросто,
Что наведываюсь мало, что подводит возраст.
Схоронил тебя с отцом я далеко отсюда,
Между нами – километры…не случилось чуда.
Ну, а в мыслях только с вами…позабыть не в силах.
Словно ангел, охраняю около могилы.
Между нами лишь сугробы, ветер воет в поле.
Что любовь моя до века, благодарен доле.
Скоро, может, соберусь я, обнимая память …
Станет солнышко за это целовать лучами.
Ведь весна не за горами – и снега растают.
Соловей зальётся градом над грядой проталин.
Приберусь я, будет чистым место, где вы рядом.
Там дубочки и берёзы, возле вас, всё ладом.
Что ж, судьба, неумолима?.. вы не вечны с нами…
Что, тоска, не отпускаешь? Боль несу годами…


Фото взято из иллюстраций к роману
И.С. Тургенева "Отцы и дети"...