Подих вітру лине в вись. Дивись.
Як небо розпростерло велич.
Як хмарки сірим залило.
Та сяйвом встрелить.
Бажання,-квітка,не з проста розквітне.
Та погляд ніжний...ніжний,-мій. Є світлим.
Як думка плине в далечінь,благанням.
Як звичка й бути нам разом...та й манить.
Є не останній крок душі до краю.
І хто кохати не спішить? Не знаю.
Злітаю нишком я у мить,-в обійми.
Той хто кохає,теж злетить. І прийме.
(Понкратова.О.В.)
Подих вiтру лине в вись
© Copyright: Лена Грама, 2018
Свидетельство о публикации №118021907276
Свидетельство о публикации №118021907276
Рецензии
