Втекла... С переводом на русский

Втекла у ліс! У саму глухомань!
Там заквітчалась сонячним віночком,
Ввійшла у теплий лагідний туман,
Немов прозору одягла сорочку
Я  так раділа сонцю і траві,
Була щаслива й трохи  божевільна!
Під звуки  птахів милі й голосні
Сміялася ! Нарешті, зовсім  вільна!!
А день летів  той :  радісний, ясний,
Не зогляділась, як уже  смеркає!
Подумала, а як же любий мій,
Чому мене і досі не шукає?
А що? Чатують , може, тут  вовки,
Чаклунки  лісові, дівчата – мавки?
У душу страх пустив свої голки,
Та ще почула раптом поряд гавкіт!..
Напівжива , тулилась до сосни,
Тремтіли ноги і душа німіла…
Але, якісь знайомі голоси...
Й до ніг моїх вівчарка підлетіла!
Впізнала! Мій чудовий, вірний пес!
А поряд син і чоловік! – Кохані!
Я думала : кінець, нема чудес,
Я думала, ця ніч  –  моя остання!
…
Я думала, що можу й буду вільна.
Насправді – просто жінка  божевільна!


Перевод на русский Иосифа Бобровицкого:

Сбежала в лес! В лесную глухомань!
Увенчанная солнечным веночком
Я окунулась в ласковый туман,
Как бы надев прозрачную сорочку.
Я радовалась солнцу и траве,
Была от счастья малость сумасбродна!
А птичьи голоса звучали в голове:
Я здесь одна, я наконец свободна!!
А день летел: прозрачно-голубой,
Лишь оглянулась, уж подкрался вечер!
Подумала, а где ж любимый мой,
И почему со мной не ищет встречи?
А может волки здесь? (не думала про них)
Лесные феи, вездесущий леший?
Невольно в душу мою страх проник,
И вдруг я слышу, что собака брешет...
К сосне прижалась я, зажав глаза,
Дрожали ноги и душа сомлела...
Знакомые вдруг слышу голоса...
К моим ногам овчарка подлетела!
Узнала! Верный пёс привёл их в лес:
Вот рядом сын и муж, кого люблю я!
Я думала: конец, ведь нет чудес,
И вряд ли эту ночь переживу я!

Я думала, что быть смогу свободной.
А женщиной осталась сумасбродной!