Тень, сумрак и день на дворе золотой-Лина Костенко

вольный перевод с украинского
стиха Лины Костенко "Затінок, сутінок, день золотий",
источник здесь:
http://www.stihi.ru/2017/11/15/7405


Тень, сумрак и день на дворе золотой.
Всё плачут и молятся белые розы.
И может, там я, может, кто-то другой
всё прячет свои очень робкие слёзы.

Возможно, он плачет, а может, он ждёт...
И чудится шаг или скрип от калитки...
И может, он встанет и лбом припадёт,
устав, к косяку и прошепчет молитвы.

Так где же вы, люди? Что хата пуста?
О мой белый свет, тут такое раздолье!
Но тут грусть потомков кружит неспроста,
как пчёлы, в большом общем жизненном поле.

И может уже через тысячу лет
и я, и не я, пробуждённая в генах,
на этой земле отыщу добрый след
родимого рода в печальных легендах!

Колодезный голос навеки замолк?
Мои шелковицы, что молча застыли?
Все окна забиты, навешен замок.
Защёлки все ржавы, и толстый слой пыли.

Наш светлый порог весь в грязи, рядом хлам.
И кто же там в хате стенает ночами?
Возможно, само одиночество там
всё в печку суёт пустоту рогачами?

Возможно, то боль или наша вина?
А может, бальзам на забытые души?
Там память колодца и память окна...
Там память тропинки и старенькой груши...



         Оригинал:

Затінок, сутінок, день золотий.
Плачуть і моляться білі троянди.
Може, це я, або хто, або ти
ось там сидить у куточку веранди.      

Може, він плаче, а може, він жде –
кроки почулись, чи скрипнула хвіртка.
Може, він встане, чолом припаде,
там, на веранді, чолом до одвірка.

Де ж ви, ті люди, що в хаті жили?
Світку мій білий, яке тут роздолля!
Смуток нащадків – як  танець бджоли,
танець бджоли до безсмертного поля.

Може, це вже через тисячу літ –
я і не я вже, розбуджена в генах,
тут на землі  я шукаю  хоч  слід
роду мого у плачах і легендах!

Голос криниці, чого ж ти замовк?
Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?
Вікна забиті, і висить замок –
Ржава сережка над кігтиком клямки.

Білий причілок оббила сльота.
Хто там квилить у цій хаті ночами?
Може, живе там сама самота,
Соває пустку у піч рогачами.

Може, це біль наш, а може, вина,
Може, бальзам на занедбані душі –
Спогад криниці і спогад вікна,
Спогад стежини і дикої груші…