За любов!

      Дев’ятнадцята поема
 
        Вступ до поеми

Ховайтесь!
— Повище! злітайте!
Юністю вирвіте корінь слави!
Пора своє знати:
є правильність — легкість у серці!
Є курс в Бозі — легкість на серці!
Але як являвсь віщувать —
віщувати б! —
вік-пуп — і одноголов’я кричали
— Ай! не розумію...
— Ніхто його не розуміє!
— Візьміть! заберіть його!
— У божевільню!!

 
       В світлі-1

Ви згодні?
Щось кидалось
нерви жінкам рятувати?!
Пожежа!
по кущах озалізнених —
ноги ногам
...карасями блищати...
буревій — натиск!
...девять балів!
Пригадали?
наглі нуль балів: стихали
а згодом? де завгодно:
казали —
БУДЕ ВІЙНА

наверталось вухасто
що серцями погасло
чого вже не побачать
розтягалося часте
«Хліба плюс! плюс TV!»
«Плюс!» —

мучасто
чи мучисте — по мізки
TV — їсти!
т-твої — їсти!

От в повітрі —
болюче пекуче
що фігурки
смолисто скидало
і викидало із скупчень
те й майбутнім писало —
слідами самої вуглини
і крутилось
вовчками по
зеленій долині

Не давалося в руки —
хвилиною перефарбовані коні
дико оком
косилися
рік дерева втікали червоні

Кров і золото
ллялися ллялися
в тріщину неба!
Селезінки мовляли
що так воно буде
й так треба

Одяг тлів
лиш так доля жаріє глибоко
враз спаде більмо
з тебе і з неба —
враз гляне
Всевидяще око...

З правом на справедливість
що як не місцева ноша
б’є у груди! й навіщо вона?
і підкошує...
 
і за все винуваті ми врешті:
світ в прогірклій одежі...
Це біжить як огненне лоша
ба!... душа ж.

А з’являвся звіщати —
вовка пряжили...
як на пожежі зачаті!

де прокинулись
те і виділи —
йшли в загадненькім вбранні
все безмеж
повертались до кіптяви
по словесно-кінцевих пожежах
догоряли і зносило
чого лиш не випалюють
коли вже не просять...

догоряли надземно — підземного
поклади!
починалися...
змовкли де
язички у торфів
де поділись обпалені
язички бились ніжками
язикалися пятками
яко п’янь із провалених спалень
помовчати б вам де ті
обпалені?
 
В ніч ідуть —
горбик по горбику
горбик до горбика
сонце бо
заховалось бо—
ніби заткнули рота!

черінь червона
черінь черніння
в чекаюче чортоболото
одяг обвугливсь
болотоматроси
вони — чи то їх женуть сосни
перед моїми очицями
як
перед вікнами
Боже, украй піти за недовірками?!
недопалені перепалки
чи у грудях їх лід
чи
їм плакати
чи нам плакати
і страшний їх за палками слід

я приходив звіщати
а поводяться —
мов на пожежі зачаті...
а в дитинстві добре просто
світло просто
просто просим
 
А хтось нарвавсь в душі:
                «Шкода,
що ти красива й молода!
а покладуть
сніги до ніг...»

«Червоні квіти і гілки?»
«І кожушок... і чобітки
засипле сніг!»

«В мені ті Бога пелюстки...
в мені кохай люби квітки!
Дай притулитися до віт!..»

«Та понесе огонь вода
а ти жива і молода
зійдеш на світ...»


       В світлі-2

Як то сказати?
що в ковчезі пливли і пливли
яко — в воді там зачато
відрізнялись ніяко
що тим краще для їх вод житуха...
хоч в них більше невірних,
а є більше розмивок на сіре
але клапани вуха
щоб усе без веселості духа!
З світом люльку розкуриш,
та душі не обдуриш!
Ех, якогось би вогника,
та щоб вже видно!
 
Розпочали би дихати
вогнем усевидіння
як стражда у мені
вся вуглина-молитва
що й у вас є
іскрами...
іскра є
тільки Богом для чогось
розлита!
Витоки! витоки!
виточим
весну
і літо!
Що ви їли?
Вистачить!
вистачить —
          вистачить
води зновити.
Вистачить доти...
слово
затягує доторки
любові і погляду,
любов є до Погляду...

«Доторкнулась любов!
доторкнулись в основі...
душі... ось ця любов —
і не знає вагань!
Доторкаються душі — для доброго слова!
О любове... приплив доторкань...

О любове, всевидіння!
слово — з любові!
 
о ти слово з любові і світла...
що я зроблю із словом!
що тоді і мені зробить слово! —
о що зробим із світом!»

«А любов гірна — кликання
Хліба і Крові...
Мить і вічність!
і зорі — підсвітка
і щось з світом — Бог зробить».

— Ідіть геть!
— Слово — у пантеон, автора — у
божевільню!
— Розп’ясти!
— Не треба діагнозу! Дайте нам ліки!

З тьми множин
й недомислень
як піднятися-зцілитись —
поникне розділеність
і розділові знаки
що добре особам авторів
нема чого ділити
верховинам сердець
провалилися в цілісні
богопісні
і нехай доспівають
що Бог-Син не писав
чому — ясно те
що Погляд крізь тебе
відійшов в глибину
в спокій
у спокій-казку
 
ще як горло горить
немов указка
ще слово птиця прилетить
іще закрити казку

що вітер ледь в імлі
іще повіє
лежить земля в воді
немов повія


        В світлі-3

Іще люди — приставки
як у повітрі зачаті!
що не можуть стрічати
в морі тверді зачаток
і згори без коріння
і без коренів знизу
дав би Бог Сонце-славу
на летючість карнизів…
а смердючість комфортна
мізків вузьковселенських
небезпека аорті
і довіра маленька
і довіра маленька

і довіра велика до чорта
і довіра маленька
і ще менша маленьких
що у серці
до Бога…
 
«Ой чого душе швидка?»
«А — що класно несе…
Чи то далі не видко
Чи то видко вже все»

«Чого, душе, ти стала?»

«Не повідала б зла,
Якби молодість знала,
Якби старість могла.
Чи змогла б…»


        В світлі-4

Що зробили люди землі?
Бог із ними…
Бог з ними.
Розказали малі.
Й вони згодились
Згодились стати земними.

«Нащо вам знати — скільки бід було, —
Як ви не в Богові,то й ваше світло —
не в любові?
Тьми скільки загуло!
І загуде!
Більш загуло —
А ваша кров не в Сина Крові!!

Усе у світі вам замінить ця любов,
І все укупі в світі — не замінює любові!..
Нащо вам знати що ворони на дорозі —
Навіщо це, навіщо все —
Як ви не в Бозі??»

 
        В світло Тройці входження

Благословіть сади на вічнеє блаженство…
Серця народів, учнів і лісів!
Вільний пером — літав!
Й зустрів:
Хай в острівках
Сади поженяться!

І білим світом закружляє новина
Як там, як тут, ніхто з умів не зна —
Не було світла сього, які тіні?
Я збувсь для слів: для друкування книг —
Зніміте, зорі, ім’я — що на них:
Явилось: на них Автор є — Нетлінний!!
Страшний у кошлах — вгору, вниз коріння:
Благослови, душе, Його творіння!!
Його благослови у всіх творіннях!
Благослови на Свято-Троїчне блаженство!

Господи Боже, будь благословен:
Був починавсь від серця рік і вен —
Твій кожен крок благословен!
Ти усміхнувсь мені сливе:
І — кукурудза, і — початки, й — многоженство.

Благословіте, мамо, з цього світу!
Благословіте, тату, з того світу…
Благословила сама Божа Мати
Розпочинати!
Хай всіх нас Бог благословить!

Cічень 1999, листопад 2010,
Київ