Вона росла у люблячій родині,
Де одне одного уміли поважати,
Де змалечку прищеплюють дитині
Повагу, ввічливість і здатність пробачати.
Де не вигадують примарливі образи,
Собі та іншим мають одну міру,
Прохання там звучать, а не накази;
Й сумління чисте - то найвища віра.
Її з дитинства вчили вибачатись,
Але за те, у чому дійсно винна.
А ще - з сумнівним вчасно разставатись:
Бо злочин - розпинать себе покірно.
Їй прищепили здатність розуміти,
Душею чути біль близьких і рідних.
Але не вчили серед кривди жити,
Не пояснили, як терпіть огидне...
Роки навчать заплющувати очі,
Не помічати те, що крає душу...
...Колись казала, що я щастя хочу.
Я передумала: щаслива бути мушу!
Я
© Copyright: Петренко Ольга, 2018
Свидетельство о публикации №118021301265
Свидетельство о публикации №118021301265
Рецензии