Подожду возле рая

      Почекаю  тебе  біля  раю..

Память  про  минуле  душу  шліфує,
Виточує  спогад  ,  в  серце  увірветься,
Роздмухує  бурю,  катує ,  блефує,
То  боляче  серця  торкнеться.

І  я  розумію,  наші  коні  в  розгоні,
Нам  осінь  рахує  літа,
І  сипле  нам  в  скроні,  ранки  холодні,
І  зимою  стежки  заміта.

Від  нас  утікає  рікою  минуле,
Як  в  диму  завісу,  в  тумани,
І  юності  ранки  від  нас  дременули,
Затихають  душевні  вулкани.

Мені  знову  снишся,  що  в  травах  високих,
Виграєш  на  сопілці,  посеред  полонин,
Де  ж  ти  загубився,  легінь  синьоокий?..
Що  мене  щирим  серцем  любив?..

Я  знову  у  полі  віночки  сплітаю,
Цілуєш  жадано  мене  у  вуста,
А  за  вікнами  ніч  кіски  розплітає,
Колише  мій  сон  самота.

Із  споминів  давніх  зшию  прикрасу,
У  кладовці  душі   заховаю,
І  там  за  зорями,  вийду  на  терасу,
Почекаю  тебе  біля  раю...

Автор: Н.П.Рубан.