Вибач мені, моя нене! Пробач, моя мамо!
Що навідуюся часом, бо літа замало.
Поховав тебе і батька далеко за містом.
Поміж нами версти довгі, ланцюгом - намистом.
А у подумах я з вами… кожної хвилини,
Наче янгол - охоронець біля домовини.
Поміж нами сніги білі, вітер віє в полі.
А любов моя довічна, дякуючи долі.
Та вже скоро я дістанусь, пам`ять обнімати.
Буде сонечко промінням землю цілувати.
Бо Весна не забариться, і сніги вже мляві.
Соловейко заспіває пісню на галяві.
Приберуся, буде чистим місце, де ви поруч.
Там дуби ростуть й берези, біля вас, праворуч.
Чом ти, доле, невблаганна? Чом батьки не вічні?
Чом ти, біль, не відпускаєш? Сум багаторічний…
11.02.2018 р.
Фото з Ін-ту.
Чом ти, доле, невблаганна?
© Copyright: Юрий Тригубенко, 2018
Свидетельство о публикации №118021202608
Свидетельство о публикации №118021202608
Рецензии
Благодарю сердечно, Людмила, за тепло души и за ответ на украинском языке. Мне приятно!
Юрий Тригубенко 04.03.2018 07:11 Заявить о нарушении
Юрий Тригубенко 04.03.2018 07:11 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.