Мене зимовим ранком не зігріти,
Вже погляд кинувся у далечінь...
Та ситуацію цю майже не змінити,
Бо тілом та думками ти нічий.
І аромат не тішить звареної кави,
Не бачу сенсу поратись зрання,
Що далі буде це лишень цікаво,
Мене хвилює лиш твоє життя.
Але цю сповідь чує лише небо,
Лютневий сніг стікає річкою в сліди,
Та знаєм ти і я, що то так треба -
Одне без одного нам нікуди піти.
Зима пройде, всі знімуть теплі светри,
Хтось замість шарфа одягне намисто.
Я ж вірю, скоротяться кілометри,
Лише потрібно нам обрати краще місто...
Исповедь
© Copyright: Ольга Рытикъ, 2018
Свидетельство о публикации №118021000716
Свидетельство о публикации №118021000716
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.