Людина без віри, як сад без води.
І душу печаль, мов іржа, роз’їдає.
Як треба тій вірі в душі прорости, –
Розквітне довкола, весь світ заспіває.
Сміється пташина і квітка бринить,
І вітер листок, ніби човник гойдає.
І цвітом вишневим садок оп’янить,
Бо Божа рука нас усіх пригортає.
Людині у щасті велика потреба:
Щоб хліб і до хліба, весела родина,
Щоб сіявся дощик у спеку із неба,
Щоб радість у серці - у матері й сина.
Як важко без вiри
© Copyright: Вера Бондаренко-Михайлова, 2018
Свидетельство о публикации №118021000477
Свидетельство о публикации №118021000477
Рецензии
Людина без віри, як сад без води -с первых строк хочется понять истину твоего голоса и красоты стихосложения. Все прекрасно, а твои строки, просто эпиграф для творчества поэтов- І цвітом вишневим садок оп’янить,
Бо Божа рука нас усіх пригортає.С ВЕСНОЙ, ДОРОГАЯ.
Екатерина Олен 05.04.2018 09:46 • Заявить о нарушении
Бо Божа рука нас усіх пригортає.С ВЕСНОЙ, ДОРОГАЯ.
Екатерина Олен 05.04.2018 09:46 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.