Глибок сльози

       Глибокі сльози
       Поема

                Христу-Слову з любов’ю
                присвячується

     "Убити поета —
      це нагодувати його."

1

Любов не хоче спати
Любов
не хоче снити!
просто —
як Бога обіймати...
й не пояснити

Любов не може спати.
Так дух хоче
літати.
Ввись —
і над супостатом
ввись —
ввись —
і ось
слова —
пролляті

слова
слова
із сліз —
й граніт!
Христа
чи зможуть
взяти?
 
2

усі з гаджетами
усі в навушниках —
й всі
не-поети
прірвопослушники!..

я вийду
Сонцем ситить —
і гнаний,
бо
я — виймаю
з ротів
банани!

хитанням тузиків —
з глибин несхитний...
любов’ю
 й музикою
від Тебе
вмитий...

смог
кашель
пчихи
липнуть
     до
ситих!

З глибин — незбитий
з глибин —
нестертий.
Любов глибока.
Краще й померти.
 
3

пророщені
як гливи у гратчатці
обвуглені
вже ніби нічого втрачати
здіймають голови
і в вись співають —
а що співають?
кому співають?
«вони не знають
             щО
втрачають»

Зібрались роль зіграти?
ні, не грати?
і стіни є
і стіни
і отже гратки
гратки...
і дихайте по вірі
бо я повітря
і голови здіймуть —
й співають
й на древко світу
укріпляють:
«вони не знають
              щО
втрачають»

І Ти, мій найсолодший!
Боже раю,
Ти найсолодший
й це я знаю!!
Ти чуєш:
намугикую
тут
краю
«вони
не знають
щО втрачають»?

4

дерево росте
річка тече...
а лиш Тебе не мають —
усихають
о Водо Ти!
Небесная Живая...

Є в серці моїм!
чи добре ми
аж в сльози
проливаєм?
чи йде серцям
й ніщо і не загачує
і не спиняє?
чи бідний десь,
в смиренні, що чекає?

У моїм краї?
а чи є, щоби не мій? —
одна Ти знаєш!..

5

Глибокі сльози —
протікають
поміж
«Вони не знають
         щО
втрачають...» — і —
                «Чаша щастя»:
відпиваю — й знаю!

Боже, це сльози — що ландшафти
побивають...

Сльози мовчать.
Говорить — хто не знає!

Любов мовчить.
В люблячих—
Бог:
любов’ю
к Богу піднімають...

6

Господи! зроби отут
прямовисність
серце хай тільки
любовію
стиснеться
вже незалежно
від вишколів
вишколу

й так як буває
що у серці
гопне
що горбик
у ньому
ще горбик у
ньому ще
горбик
як від зеленого
чаю
зір
відкривається — й Взір
відкриває!
 
Негайне! —
не гаймо...

Хай ми побачимо
те
коли
ми кохаєм!!
плачте
і плачте —
ми знаємо
що
ми втрачаємо...
Вічності День загасає...

Як добре
великим — й простим
веселим
і чистим...

коли кохаєм!
ми хіба
знаєм?
Плачмо
і плачмо
від вічних
бачень...
хіба їх
зблизька
збачимо??

Коли кохаєм! —
обрив
перед Всеокеаном
в райськіїх
запахах
бачим-вчуваєм??
Коли кохали! —
штовхнуть вас
в спину
гори товпилися?
Передчуття
й всечуття...
з вами вставали
і обступали?
світ весь кохали!!
(вони що, знали?..)
знали
товпились
й втрачали!..

(коли? кохали?)
й кохали!!

...Вона у чотирнадцять літ
Відчула  щ о с ь , зачала в серці квіт
Любовних знань —
Прямого духа одкровень —
Дива в очах — екстазу...
(А для старих — це як до сказу!)
А це — Її знання, в таїні світу —
                це Її таїна,
Прозріння серця в пісні солов’їній...
Бо серце тьохкає у Неї й завмира
Як світло світу, і далеко підбива
Святі надії й сподівання.
Й за серце чисте, що не знало бурі,
Її, за тисячу і цілу вічність літ,
Не знаючи про Неї, любить світ...

І Вона любить всіх, душа ще
світлим-світла...
І не соромся сліз, такими всі були колись
І всі любили.
 
Таїна кожного — у глибині самотніх сліз,
згадайте милих...

В ім’я всіх тих, святих, що ми були
                колись —
Зірви дрянь з себе! серцем запались!!!

Плач, серце! плач!!

Очищення сердець потрібне людям!
Вся суть в серцях, в Бозі — вся суть...
Захистіть дівчинку від бруду, що є в вас,
В житті, і полюбіть в собі оцей порив,
І це врятує вас! Бо догори
Шарпнеться все, що у вас чисте,
Й вас переверне! всередині! ви, артисти!
Не дайте дівчинку убить і цю, і в кожній
                жінці...

7

Христос знає
що ієрархи
й президенти —
вони не знають
               щО
втрачають!

моя любов
тепер
це знає.

А що втрачають?
та все втрачають! —
кохання, гори,
світло!
Слова ще мої
виручають
і всесвіт
світ весь обступає!
й наступає! —
слів не вітають...
Слова які мали б
у серці знати
та тільки котяться
згори пузаті...

От слова й судять:
що от не знають
              щО
втрачають!
слова ж їх знають...
люблять і кохають... —
Ісусе! мово моя!
Ісусе! любове моя...
як від грудей
їх напоять...

8

Граніт!
Плита
що всіх розчавлює
й на момент серця —
               не прогавлюю!

Плиту з розчавлених
я підіймаю
ніхто про це і не писав
ніхто і не підняв.
Ніхто й не знає!..

Ніхто й не піднімав!
тож зараз
вмить хтось
легкість відчуває...

Граніт.
Плита.
Огненні сльози — затікають.
От внутрішня людина —
от! сонячна перлина!
тьму витісняє
ще й — перемагає!!
Любов Божа і збільшується
й наповняє...

А всі вже за тим краєм...
чи скільки нас?
святий Серафим знає
святий Іона знає
святий Силуан знає
я знаю
Любов і Бога й Богородиці
являлась —
з чим це зрівняєм??

люди не мали цього
і не знають

(щоб їм з чим порівняти!..)
а в знаючих лиш сльози
витікають:
злидні! —
не знають
           щО
втрачають!

Із Богородиці Любов —
що тільки плакать!
І плакать плакать
плакать плакать!..
низини —
аж ридають!!

Й чим люди зайняті!
Найменш потрібним..
Копійка. Нуль. Істерика
й назавтра здрібненість...
Й нічого, що сильніше
слова цього! —
ні! немає!
Це вони в серці: в кратері! —
слова і Сина,
й Богоматері!!!
Бо
всі в коханні
зупинились.
І загасили, —
й мертві...

Є хід — в словах — ось цих —
в Життя
від смерті!!
Всі 37 книг —
й плита назад не западає...
Всюди гризуть їх в злі
і знемагають.
Супротив Бога —
знемагають!
Безумнії! вони не знають, що
творять, —
як мовив Син.
Безумнії!!
вони не знають
               щО
втрачають!!

12.09 — 13.09. 2017