Гуляє вітер над осіннім полем,
Зганяє трави й квіти до загину…
І все пропахло виболеним болем,
І вже нічия стала ця провина.
Знову душі і боляче, й нелегко,
Немов отам не серце, а гадюччя.
Та мрія ще не вмерла, хоч далеко,
І вітер в душу проситься колючий…
Що світ давно глухий і призабутий,
Хоч веснами бредем чужими й теплими…
Чогось чекаєм душами спокутими,
Й на квіти погляд, з прим»ятими стеблами…
Тетяна Лісненко
***
© Copyright: Татьяна Лисненко, 2018
Свидетельство о публикации №118021010066
Свидетельство о публикации №118021010066
Рецензии