Вони стояли біля аналою -
Ранковий промінь на її чолі.
Він клявся їй: вестиме за собою,
А згодом йшов по іншій стороні.
Дзвеніла тиша і блищали зорі,
Як це буває тільки навесні.
І можна наздогнати вітер в полі,
Хоча він дме на іншій стороні.
Рука - в руці, душа була, як море.
Чебрець і м’ята - на її столі.
Даль за вікном, і небо неозоре,
Він наче поруч, а не в стороні.
Здавалось, вибивали ритми серця
На біло-чорних клавішах стерні
Мелодію шопенівського скерцо,
Хоч він ішов по іншій стороні.
Минулого спадали крапель скельця
Звучали тихо, наче уві сні.
Він обернувся – її образ стерся,
І зник назавжди в іншій стороні.
Вони стояли бiля аналою...
© Copyright: Стах Розсоха, 2018
Свидетельство о публикации №118020908973
Свидетельство о публикации №118020908973
Рецензии