Цієї ночі соловей співав ізнов...
Себе, вчорашнього, він знову перевершив.
Він переклав ту пісню про любов,
що чув від других тогоріч і вперше...
Юнак слова шукав для виру почуттів,
щоб передати жагу до кохання...
Словами ніжними він вразити хотів
обраницю, в надії сподівання...
Та соловей перебивав слова,
бо він співав про те як він кохає...
Він почуття відкрито дарував,
не знаючи, як серце спів стискає...
А дівчина, приклавши перст до губ,
завмерла, прислухаючись до пісні...
Пташиний спів, від любощів до згуб,
звабливо обіцяв і щемно душу тиснув...
Юнак замовк... Ні, він не конкурент
отій малесенькій непоказній пташині...
Як серце калатало в цей момент,
від почуттів, незнаних ним донині...
Він ніжно-ніжно пригорнув дівча,
і їх вуста злились у поцілунку...
А соловей все тьохкав - він навчав
науці любощів, сердечному дарунку....
Соловейкова наука...
© Copyright: Людмила Лашкул 2, 2018
Свидетельство о публикации №118020808597
Свидетельство о публикации №118020808597
Рецензии