Люди мов в кригу закутi

Люди мов в кригу закуті у страхи,
Кожен боїться сказати хоч слово,
А понад містом, селом, хати дахом,
Птахи... з безмежними крилами птахи...
Може не птахи, хоч крила широкі,
Але чи крила ці птахам давались?
Ні,тут змах крил, далі - кроком,лиш кроком,
І прахом пали, що з ними змагались.
...Кожен боїться сказати хоч слово,
Тільки лиш лозунги, ті - громогласні,
Знов,як колись,старе їм за обнову,
Так, за обнову, й на все чуже ласі.
Ті, що крилаті - над світом в польоті,
Ті, що не сплять - очі бачать сліпими,
Ті, що є стражами кожної хати
Бачуть крикливих у злобі - німими.
Бо їхні очі пусті і холодні,
Бо їхні речі  -  змією в коварстві,
Думають, стануть у страхах свободні,
І відступили від правди й вже в пастці.
" То вже не брат, не сестра "- зло шептало,
Ангел молив,та не слухало серце!
"Ви же на груди Хреста одягали!" -
Зло - пітьму ядом у чисте джерельце.
Ті, зліва, п'ють зачерпнувши по вінця,
Яд травить кров,сушить мозок, вбиває,
Темними стали колись світлі лиця,
Страх у свідомість невпинно вростає.
Друга нема, відвернулись від брата,
Плаче земля і снаряди війною...
Чом ти, скажи, страшним став супостатом?
Ангел пішов... лише смерть за тобою...
 2017р.