Понад бором оксамитим

Понад бором оксамитим
Золота дзвенить печаль,
Птах по обрію блакитнім
Славить степу мрійну даль.
Падь-падьом, падь-падьом,
Перепілок передзвін
Чистим звуком промовляє,
В степові безкрайні далі.
Сонце птаху посміхнулось,
Всім промінням стрепенулось,-
Веселить дитя природи
Серце у тяжку незгоду.
«Падь-падьом, падь-падьом,
Та куди ж ми так дійдем?»-
З птахом розмовляє
Хмарка з небограю.
«Я всі сльози пролила,
Бач, змарніла як земля,
А ти – все співаєш,
Що ж ти прославляєш?»
Перепілка зупинилась,
В небо синє подивилась-
«Що без діла сльози лити,
Слізьми горя не відмити.
Я невтомно працювала,
Рідну землю прославляла,
Хоч щемить в душі печаль,
Серце мука крає й жаль,
Та я діток обіймаю,
Степ просторий величаю.
Годі плакати тобі,
Не зарадиш так журбі.
Сон тяжкий зника до тла,
Як дзвенять палкі слова,
Не одна я пісню знаю –
Цілий світ її співає.
І коли вона лунає,
Друзів звідусіль скликає,
Хай бояться вороги:
Скоро всім платить  борги!»
Раптом вистріл прогримів,
Птах від болю онімів,
Крила сірі опустились,
Кров’ю теплою умилась
Й стрепенулася трава,
І поникла голова...
Та звучить на зло убивці
Пісня, співана хмаринці:
«Слава, слава навіки!!!
Тим, хто не зложив клинки!!!»
З уст в уста летять слова:
«Воля вічна і жива!»
1993