Волошкове поле
попливли волошки в веселковім човні,
поміж золотої пшениці по сонцю
і трима дівчина волошки в долонці.
Небо посміхнулось- ласку дарувало,
і тії волошки у сяйві скупало,
щоб дівочі очі та журби не знали,
щоби волошкові човни не згасали.
Щоб з волошок синіх віночок сплітати,
й золотим колоссям його величати,
а тому колоссю та щастя напитись,
по квітучій долі струмками пролитись.
Як у довгі ниви срібнії краплини
потечуть струмочком дзвінкі, говірливі,
плавно та неспинно у день і у нічку,
й попливли волошки в срібную скарбничку.
Лиш би дівчинонці та горя не знати,
і свою подяку Творцю посилати,
за оті струмочки, промінці натхнення,
й за Божі творіння, що несуть спасіння.
2011р.
Свидетельство о публикации №118020803080