Мамо, ти мене виглядала,
Біля білої хати
В яблуневих садах,
Миру і кохання бажала,
І рушник дарувала
В житніх весь колосках.
Мамо, ти прости мене, мамо,
Вранці згусли тумани
Й заблукала дочка.
Хватаю,
як жар-птицю хватаю
І не відпускаю
Я твого рушника.
Кохаю, живу і кохаю,
День грядущий стрічаю,
Розганяючи сни.
Сплітаю, коси вербам сплітаю,
Колихаю на них, колихаю думки сумні.
Пам’ятаю, зачаровану юнь пам’ятаю,
Крізь пам’ять веде її слід.
Прощаю.
А печаль і тугу відпускаю,
Хай вони розіб’ються об лід.
Простилаю, крізь життя
Рушника простилаю, у степи оксамиті
вдягаю,
Птахом хай полетить.
Вишиваю,
свою долю сама вишиваю,
Світлу віру голубкою в небо пускаю.
Вірю... Надіюсь... Кохаю... Прощаю...
2012г.
Вишиваю
© Copyright: Ангелина Длинка, 2018
Свидетельство о публикации №118020802991
Свидетельство о публикации №118020802991
Рецензии