Застигнув час. Затерпли крила.
На нові,-зламані змінила.
А ті,у вугол віднесла...
Забула. З котрого числа?
Бажала відати безпеку...
Горіла пламенем у спеку.
Та й цінувала під дощем...
У спеку зрошеним лицем.
Не лицемірила і нині...
Сліди зосталися на спині.
І колір...кольору,-небес.
А пахне як? Мов пахнув без.
Бузок...бузковий запах літа.
Душа що ніжністю одіта.
Зігріта. Й без того...на раз.
Манила лагідністю в час.
Не було часу їй співати.
Теперечки чи співчувати?
Коли поламана була...
Хто допоміг? Як без крила...
В життя,Ти марила злітати?
(Понкратова.О.В.)
Душа що нiжнiстю одiта
© Copyright: Лена Грама, 2018
Свидетельство о публикации №118020707787
Свидетельство о публикации №118020707787
Рецензии