Феодос я нав ки!

     Феодосія — навіки!

                Феодосії  улюбленій
                присвячую,
                від серця й Бога з любов’ю

Блаженний я, та передчасно якось,
                й тут-то...
Блаженне місто біля моря
що більш загладило вже реакрити
                і отрути...


Блаженні, справді ми удвох,
бо в нього вудка — море,
                в мене — Бог...
і я — той муж, що в скверу сів на лаву,
                для спокути...


Блаженний, хто почув
     у серці,
     бо живі є ми!!!
Блаженні вбогі й без махорки ми
       бо нас ще б’ють прелютії шторми!
     блаженні — на нас ллють шторми прелюті!
              блаженні — затикнуть
                із преісподні дух смоли, —
                і ще зорю черкнути
                й Дух смокнути!!


А — омовеніє, що буде вам колись??
А щоб вам риби
             за мій дух дали!!
Щоб наздогнали — і ще раз дали.
       А щоб вам тирси,
            щоб вам виписано тирси,
                і з шумом забираючи поли; —
                вам те дали гаки й підводнії столи...
                над вами курка після мене
                й цього жому пи;;рсне —
           її вітри під стелі кинули були...


щоб ви, орли такі, торкнулися смоли:
       священні в усмішці ми з містом!
                вдвох! —
            у міста є побудка — море,
            в мене — Бог!!


Блажен і я, та не помісний,
         і при таких заливах...
                й тут-то:
на мені вся шрапнель,
прийдешні всі пробудки...


А я — три роки одійшов од сала!
На Україні за це орден — мало.


І це — що я тут ще літав й горів,
і бачив всіх коричневих корів,
Та що це?! — був пізнаний від Зорі...


...За це, коли вже поміняються платформи,
І все спечеться — й буде Дух над горами,
То буде в моїм слові Її Серце;
Прийдіть.
В наш дух — й любов! — і в Слово —
                і спасеться:
          хто схоче...


Дослідять в Ній насліддя творче:
Оздоровитись приїжджатимуть,
прийнять притулок! —
Ясніш: як нині їздять всі на південь.
...Відчини кватирку, муже: дамам щоб
                часовістю подуло...
Я думав, краще вічна справа пі;де.


Портові — про море знов
             насущне знов балАчили.
Дихання Діви!
Жаль, що мало Її бачили.


Феодосія — у Ній! це є одвічно.
Блаженний я, та все ж незручно, чоловіче:
       «Блаженні чисті серцем, бо вони
        Бога побачать».
Усе й пробачать.
Амінь.

17.08.2005