Полынь

Гудит наш небосвод, он стал цвета полыни.
Срывая крик ветров, наполненный тоской.
И просит словно дева, закрыв глаза синие,
От равнодушия и горьких слёз детей.

— Когда ты видел скалы покрытыми волною?
— Давно… Ноя ковчег на щепки был разбит.
— Пойдём! Как будто из камней те щепки выймем.
Из равнодушия сердец людских!

Со всех сторон полынь пробралась в сердце,
Ветер её вдыхает смешавшись из дождём.
Под прессом люди, словно винограда гроздья
Даруют безысходности свой песенный запас.

Скажи, Владыка вечности, как избежать судьбы нам-
Котла, сторонников Вселенских бунтарей?
Полынь, как госпожа земле и морю.
А он ответил мне: "Полынь смоешь дождём".

Даруй мне ветер крылья, чтобы сокровища небес,
Под силу отворить мне было, во исцеление душ.
Но произнёс он, что на добро нет сил,
У тех людей, кто положил свою надежду других.

Гудит наш небосвод, он стал цвета полыни.
Срывая крик ветров наполненный тоской.
И просит словно дева, закрыв глаза синие,
От равнодушия и горьких слёз людей.


Оригинал (перевод с украинского языка)

Гуде наш небокрай, бо кольору полині
Зриває цвіт вітрів, наповнений журби.
Плекає ніби діва, закривши очі сині
Від марева байдужості і плачу дітлахів.

— Коли ти бачив скелі, що були вкриті хвилею?
— Давно… Ноїв ковчег розбився на тріски.
— Ходімо! Наче з каменю, тріски ті видалимо
З байдужості, сердець людських...

З усіх сторін полин проник у серце,
Ним вітер дихає, змішавшись із дощем.
Під пресом люди, наче грона винограду з листям
Оспівують в безвиході весь арсенал пісень.

Скажи, Володар вічності, коли минемо долі -
Котла прибічників Вселенських бунтарів?
Полин заволодів землею й морем…
А він мені промовив: «Полин змиєш дощем».

Даруй же Вітер крила, щоб сховища небес
Могла я відчинити, та зцілювати душі.
А він мені промовив, що до добра не дужі,
Ті люди, що надію мають на людей.

Гуде наш небокрай, бо кольору полині.
Бо кожен сам по собі, та вірує в себе.
Полин заволодів землею й морем…
Та він мені промовив: «Полин змиєш дощем».