Усе що є, не на показ,
Не для отих, що заздрість їсть,
Очей нема й серед проказ
Найдревніх мають слизький хвіст.
А очі, де очам не буть,
Маленькі, чорні й біга ртуть,
І травить ядами змію,
Яку я віршем засмію.
Вона хвата себе за хвіст,
Не в змозі все моє забрать,
А у хвоста незвичний хист,
Лупцює слизький - вкрадь, ще вкрадь!
Давай, біжи! - й вперед слизький.
А аспід за хвостом прудким,
Але ж його дорога - слиз.
І покотився в самий низ.
Але в гордині ще впиравсь,
Стогнав, й від себе виривавсь,
Та що ти рвешся? - кажу я,
Не утечеш, тут смерть твоя!
Хто б сам від себе не втікав,
Позор його кругом дістав,
Дорога слизька - злу служить,
А нам - в свободі й щасті жить.
26.03.17р.
Усе що e, не на показ
© Copyright: Ангелина Длинка, 2018
Свидетельство о публикации №118020606202
Свидетельство о публикации №118020606202
Рецензии
Дякую, сонечко. Казка не завжди брехня
Хорошого вечора і сердечного оточення,обнімаю
Ангелина Длинка 06.02.2018 21:18 Заявить о нарушении
Хорошого вечора і сердечного оточення,обнімаю
Ангелина Длинка 06.02.2018 21:18 Заявить о нарушении