Дощ грав прощальний блюз

Дощ  тихо грав свій імпровіз,
він дарував Зимі прощальний блюз...

В цій грі зі смутком розповів,
як він кохав холодну білу Зиму...

Як з крапель  він сніжинки вирізав
 і осипав  кохану без упину...

Старавсь вморозить тисячу дзеркал,
галантно підлива в калюжі воду...

Нехай Зима свою холодну вроду
в польоті помічаючи радіє...

Свої дощі він щедро дарував
на хрусталі її свічок льодяних...

Дощ грав і грав...

Сльозами отікав,  відлиги краплями
прощаючись с Зимою...

Нелютий Лютий тихо відступав
від Сонця променів у сутінок гущавин,
в ярах ховаючись від зустрічі з Весною,
щось немічно буркочучі собі...

Так і не став коханкою Дощу,
хтива Зима втікла з Північним вітром...

Маленькіх крапель ніжний імпровіз
замовк лише під самий-самий  ранок...

А Дощ згорьовано, невтішно позіхнув:
"Весно, дитино, грайся не зі мною..."

      *    *    *

Другий варіант:(разом з  Валерієм Марченко)


Самотній блюз дощ імпровізував,
Бо покохав холодну білу зиму.
Та марно з крапель він сніжинки вирізав
і осипав кохану безупину.

Створити прагнув тисячі дзеркал,
він підливав в калюжі чисту воду.
Все ж на кришталь її свічок подарував
доволі льоду, доволі льоду...

Він грав і грав...
Сльозами обливавсь...
Відлига охопила три октави...
Нелютий лютий тихо відступав
від сонця променів у сутінки гущавин.
 
Хтива Зима - коханкою дощу не став
на  Північ полетіла десь під ранок.
А дощ лишень згорьовано зітхнув...
Лишився блюз...
кришталь...
весна...
світанок...