Ледоколы-облака - укр

Як криголам, якого любить крига
(хоча від того не стає крихкою),
в ранковий світ непевний випливає,
покинувши нічні лабети порту,
буденний щирий план життя простого. 
Цей корабель, приписаний до місця,
де народився і набрався сили,
як і баласту звичок нездоланних,
щодня долає трасу Магелана,
почавши з тропіків, але все вище, вище
(за широтою, звісно) піднімає
себе туди, де замість хвиль тороси.
Цей рух щоденну звивину спіралі
скорочує, наближує до вісі
полярної, допоки не застигне
в обіймах криги тіло криголама.
З труби угору виштовхнеться пара,
і рух продовжить хмарка білосніжна,
що попливе, кружляючи, все нижче  -
до теплих тропіків, до дітлахів засмаглих,
що граються у хмари-криголами...

05.02.2018

Вірш навіяно давнім сном і наведеною світлиною мого товариша Олександра Фролова
"Гра".Його ФБ-сторінка: https://www.facebook.com/oleksandr.frolov.56


Подстрочник

Как ледокол, которого любят льдины
(но от этого не становятся рассыпчатыми)
в утренний мир зыбкий выплывает,
покинув ночные теснины порта,
будничный план житья простого.
Этот корабль, приписанный к месту,
где был рожден и где набрался сил
и балласта привычек неодолимых,
ежедневно проходит трассу Магеллана,
почав с тропиков, но все выше, выше
(в смысле широты,естественно) поднимает
себя туда, где вместо волн торосы.
Этот ход ежедневный завиток спирали
сокращает, приближая к оси
полярной, до тех пор, пока не застынет
в объятьях льдин тело ледокола.
Из трубы вгору вытолкнется пар,
и движение продолжит облачко белоснежное,
которое поплывет, кружась, все ниже –
к теплым тропикам, к ребятне загорелой,
занятой игрой в облака-ледоколы...

Это стихотворение навеяно давнишним сном и фото моего товарища Александра Фролова (г. Киев)