Лина Костенко Конь Калигулы

Лина Костенко «Конь Калигулы»
- Перевод Владимира Туленко

Какой закон? Итог Фемида выдала:
«Центурион – кентавру есть родня!»
Когда из Рима отъезжал Калигула,
Вместо себя оставил он коня.

Стоял жеребчик в перьях и попоне,
Рабы худые отгоняли мух.
Сенаторы следили за Законом,
Учтиво обострять решили слух.

Копытом оземь бил самец в сенате,
Он в чёрных шорах ноздрями дрожал.
И в тишине почтенно сладковатой
Все вмиг вставали, если конь тот ржал.

Пред ним ходили ритуальным шагом,
Топтали слабых среди бела дня, 
А он косил кровавым глазом нагло –
Мыслитель-конь, поверхностный судья. 

Что интересно, в стойло не водили.
Летели в грязь, как пчёлы в резеду.
Все, как один, единогласны были:
Любить подпругу, вожжи и узду!

Тайком грустили, горькой заливались,
Писали оды, восхваляя хлев.
И головы плешивые склонялись,
Венки лавровые на черепки одев.
 
Когда тирана свергли с его трона,
И уложили в гроб во всю длину,
Вмиг оживились: «Кони – вне закона!
Судить коня, и предъявить вину».

Больная правда видимо привиделась?
Страдальцы сплошь небриты, как стерня…
Убийцей умным был всегда Калигула!
Он рассчитал кому отдать коня!

*****
Ліна Костенко «КІНЬ КАЛІГУЛИ»

Який закон? Феміда перекліпає.
Центуріон — кентаврові рідня.
Коли із Риму від'їжджав Калігула,
він замість себе залишав коня.

Стояв той огир в перах і в попоні,
стрункі раби одмахували мух.
Сенатори, запрагнувши супоні,
поштиво нашорошували слух.

Кінь бив копитом в римському сенаті,
у чорних шорах ніздрями дрижав.
І в тиші, од захоплень шелеснатій,
усі вставали, коли кінь іржав.

Ішли повз нього ритуальним кроком,
когось топтали, кидали груддя.
А він стояв, косив кривавим оком,
цей кінь-мислитель, зверхник і суддя.

І що цікаво, не вели до стайні.
Ішли в той бруд, як бджоли в резеду.
Вони були на диво одностайні,
вони любили віжки і вузду!

Журились потай і вживали трунки,
у пишних одах прославляли хлів.
І мантії звисали, як натрумники,
під лаврами заплішених голів.

Коли ж тиран не вдержався на троні
й на повен зріст простягся у труні,
вони кричали: «Коні — незаконні!
А де той кінь? Вся справа у коні!»

А хвора правда так і не оклигала.
Стратенці йшли небриті, як стерня...
Він був розумний вбивця, той Калігула.
Він знав, кому поставити коня!