* * *
Тлінний світ —
й мов вода,
що крізь пальці в пісок
утікає
Господи, бач,
сумно квіти від холоду —
то йде зима — засинають
А звучали вони мені,
такі чисті і радісні друзі!
А щось стане глевке
і недзвінке
до сонця упалого
на виднокрузі
Але й люди не знають що;
з ними:
що їх протикає…
Господи, бач,
але й люди
вслід квітам — зима! —
засинають
Лиш звучать мені —
Сонце чують Твоє —
мої друзі.
А все більше глевкого і сонного
на виднокрузі
Як зостатись мені, Твому,
гарячому, серед
холодних, —
Як не серцем гарячим
з Тобою
над зівом безодні?
Це я серцем й ногами іду
в двори Дому Твого
до Твоєї святині
Світ холодний-холодний,
та гаряче Ти, Сонце, —
і вічно, і нині.
Навесні шуранеш в піч
глевке — обпікатися на виднокрузі!
Та ми знаємо інше — я, дружина моя,
наші музи:
це велика родина Твоя,
ми всі Твої друзі.
2003
***
© Copyright: Игорь Степанович Шевчук, 2018
Свидетельство о публикации №118020408256
Свидетельство о публикации №118020408256
Рецензии